ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ
від 26.07.2011 р.
Головам апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, апеляційного суду Автономної Республіки Крим
Відповідно до статті 34 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 3607 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) доводжу до Вашого відома, що Верховним Судом України за наслідками розгляду заяв про перегляд судових рішень із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанцій одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах прийнято ряд постанов та сформульовано обов'язкові для всіх судів України правові позиції.
Серед них звертаю увагу на такі.
1. Правовідносини з постачання фізичним особам електричної енергії регулюються ст. 714 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст. ст. 24 - 27 Закону України "Про електроенергетику", Правилами користування електричною енергією для населення. Вказані правовідносини є договірними.
Підстави та порядок складання акта про порушення споживачем правил користування електричною енергією, у тому числі актів, що засвідчують факти її розкрадання, врегульовано, зокрема, п. 53 зазначених вище Правил.
З урахуванням положень ст. ст. 15, 16 ЦК України не є належним способом захисту судом цивільних прав та інтересів особи пред'явлення позову про визнання акта про порушення правил користування електричною енергією недійсним. Це стосується і справ про стягнення збитків, завданих позаобліковим споживанням електричної енергії. Складений працівниками обленерго акт є лише фіксацією порушення, яке було виявлено під час проведення постачальником енергії перевірки дотримання наведених вище Правил. Згідно зі ст. 57 ЦПК України, такий акт є лише доказом, який у разі виникнення спору повинен оцінюватися судом відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України (постанова від 6 червня 2011 року N 6-4цс11).
2. Зі змісту виданої позивачем довіреності чітко вбачається, що вона видана тільки для правовідносин із питань користування та розпорядження належними йому земельними ділянками, і лише для цих відносин представник був наділений правом укладати певні правочини (договори). Отже, вчинення представником на підставі цієї довіреності третейського застереження (третейської угоди) у договорі купівлі-продажу належних позивачеві земельних ділянок є виходом представника за межі наданих йому повноважень та порушенням положення ч. 2 ст. 203 ЦК України, в якій зазначено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
Крім того, згідно зі ст. ст. 2, 5, 12 Закону України "Про третейські суди" сторони можуть укласти третейську угоду у вигляді третейського застереження та передати спір на розгляд третейському суду. Проте вчинення такого правочину не аналогічне повноваженню, яке видане позивачем у своїй довіреності, оскільки укладання третейської угоди, а в подальшому участь у третейському розгляді, передбачає домовленість сторін як на визначення спору, який буде в цьому суді розглядатись, так і на визначення конкретного чи постійно діючого третейського суду, місця розгляду справи, а також його регламенту (постанова від 30 травня 2011 року N 6-13цс11).
3. За змістом ст. 21 Закону України "Про оренду землі" розмір та умови орендної плати, що указані в договорі оренди, не можуть суперечити чинному на час укладання договору законодавству.
Указом Президента України від 19 серпня 2008 року N 725/2008 "Про невідкладні заходи щодо захисту власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)" встановлено розмір орендної плати не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки. Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування, та в його тексті відсутнє посилання про поширення його дії на договори, укладені до набрання ним чинності. Оскільки зазначений Указ має рекомендаційний характер, і, крім того, він набрав чинності після укладання договору оренди між сторонами, тому змінити розмір орендної плати можна лише за згодою сторін (постанова від 25 червня 2011 року N 6-17цс11).
4. Задовольняючи позов у частині розірвання договору оренди земельної ділянки, суди правильно встановили та виходили з того, що відповідач (ТОВ СГП) систематично не виконував обов'язків, передбачених ст. ст. 24, 25 Закону України "Про оренду землі" та умовами договору; не сплачував орендної плати за 2008 - 2009 роки у встановлений договором строк, а виплатив указану суму лише після звернення позивача до суду (постанова від 25 червня 2011 року N 6-17цс11).
1. При вирішенні позову про стягнення збитків у вигляді неодержаних доходів через несвоєчасне виконання банком кредитних зобов'язань (неперерахування кредитного траншу) суди мають враховувати зміст ст. ст. 611, 623 ЦК України, згідно з якими у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків; боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.
З урахуванням наведеного та згідно зі ст. 22 ЦК України, для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків потрібна наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Оскільки на підставі умов кредитного договору судами встановлено правомірність дій банку при відмові у наданні чергового кредитного траншу, то цивільно-правова відповідальність для банка настати не може (постанова від 4 липня 2011 року N 3-59гс11).
Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність до судових рішень Верховного Суду України.
В. о. Голови | М. П. Пшонка |