СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого, судді Лядової Т. Р., суддів: Курапової З. І., Привалової А. В., секретар судового засідання Равза Р. Р., за участю сторін: позивач, К. В. М. [...]; представник відповідача, Верховної Ради Автономної Республіки Крим - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно; розглянувши апеляційні скарги К. В. М., Верховної Ради Автономної Республіки Крим на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого, судді Тоскіна Г. Л., суддів Трещової О. Р., Москаленко С. А.) від 08.04.2011 у справі N 2а-15731/10/15/0170 за позовом К. В. М. (м. Сімферополь, [...]) до Верховної Ради Автономної Республіки Крим (вул. К. Маркса, 18, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, 95003) про визнання незаконними положень Постанови Верховної Ради АРК, визнання неправомірною бездіяльність та спонукання до виконання певних дій, встановив:

У грудні 2010 р. К. В. М. звернувся з позовом до Верховної Ради АР Крим про визнання незаконною Постанови Верховної Ради АР Крим N 1742-5/10 від 26.05.2010 р. "Про порядок застосування статей 10, 11, 12, 13, 14 Конституції Автономної Республіки Крим (у частині, що стосується застосування російської мови в АР Крим)" в частині норм, якими встановлюється використання російської мови: при оформленні статутних документів підприємств, установ, організацій, які здійснюють свою діяльність на території АР Крим; при заповненні листків непрацездатності; при видачі посвідчення водія; при видачі документів, які посвідчують статус громадянина (окрім паспорту громадянина України); в судочинстві - за клопотанням учасників процесу, та при оформленні процесуальних документів; в нотаріальному діловодстві, без наявності визначених діючим законодавством підстав; визнання неправомірною бездіяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо захисту громадян, гарантованих статтею 11 Конституції Автономної Республіки Крим; зобов'язання Верховної Ради АР Крим визначеним законодавством України способом та у визначеному законодавством України порядку (в тому числі, але не обмежуючись шляхом захисту прав громадян України, що мешкають в АР Крим, у судовому порядку) здійснити дії щодо забезпечення можливості реального виконання на території Автономної Республіки Крим гарантій паралельного використання державної, російської та кримськотатарської мов, закріплених у частині 1 статті 10 та статті 11 Конституції Автономної Республіки Крим.

Позовні вимоги мотивовані тим, що приписи спірної постанови передбачають використання російської мови при видачі низки офіційних документів, але аналіз норм діючого законодавства України, які регулюють питання видачі та оформлення зазначених документів, на думку позивача, свідчить про відсутність законодавчих підстав для реалізації зазначених приписів постанови.

Постановою Окружного адміністративного суду АР Крим від 08.04.2011 р. позовні вимоги задоволені частково, визнаний незаконним та нечинним абзац другій підпункту 1.3 пункту 1 Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим "Про порядок застосування статей 10, 11, 12, 13, 14 Конституції України Автономної Республіки Крим (у частині, що стосується застосування російської мови в АР Крим)" від 26 травня 2010 року N 1742-5/10. У задоволенні решти позовних вимог позивачу відмовлено.

Крім того, судом першої інстанції вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

На зазначене судове рішення від К. В. М. та Верховної Ради Автономної Республіки Крим надійшли апеляційні скарги.

К. В. М. просить суд рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим також наполягає на скасуванні судового рішення, але просить судову колегію відмовити позивачу у задоволенні позову у повному обсязі.

Апеляційні скарги сторін мотивовані порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

У судовому засіданні позивач на задоволенні апеляційної скарги наполягав.

Представник Верховної Ради Автономної Республіки Крим у судове засідання не з'явився, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, спрямував на адресу суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з неможливістю прибуття у судове засідання. У минулому судовому засіданні представник відповідача наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Оскільки Верховна Рада АР Крим, як юридична особа, не обмежена кількістю своїх представників, судова колегія, згідно приписів ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим розглянути справу без участі представника відповідача.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційних скарг, рішення суду щодо правильності застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, правової оцінки обставин у справі, вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Частково задовольняючи позовні вимоги К. В. М., суд першої інстанції виходив з того, що абзац 2 підпункту 1.3 пункту 1 Постанови Верховної Ради Автономної Республіки Крим від 26.05.2010 р. N 1742-5/10 "Про порядок застосування статей 10, 11, 12, 13, 14 Конституції Автономної Республіки Крим (у частині, що стосується застосування російської мови в АР Крим)" прийнятий відповідачем поза межами повноважень та з порушенням чинного законодавства.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позовних вимог щодо визнання незаконною спірної постанови в частині норм, які передбачають використання російської мови: при оформленні статутних документів громадських організацій та статутних документів підприємств, установ, організацій, які здійснюють свою діяльність на території АР Крим; при заповненні листків непрацездатності; при видачі посвідчення водія; при видачі документів, які посвідчують статус громадянина (окрім паспорту громадянина України); в нотаріальному діловодстві, суд першої інстанції виходив з того, що вони ніякою мірою не зачіпають права та інтереси позивача.

З цих же міркувань суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні позовних вимог в частині визнання неправомірною бездіяльність Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо захисту прав громадян, гарантованих статтею 11 Конституції Автономної Республіки Крим; зобов'язання Верховної Ради Автономної Республіки Крим визначеним законодавством України способом та у визначеному законодавством України порядку (в тому числі, але не обмежуючись шляхом захисту прав громадян України, що мешкають в АР Крим, у судовому порядку) здійснити дії щодо забезпечення можливості реального виконання на території АР Крим гарантій паралельного використання державної, російської та кримськотатарської мов, закріплених у частині 1 статті 10 та статті 11 Конституції Автономної Республіки Крим.

З такими висновками суду першої інстанції погоджується судова колегія з огляду на наступне.

Відповідно до частини п'ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України порядок застосування мов визначаються виключно законами України. Згідно пункту 14 статті 92 Конституції України, статті 4 Закону України "Про судоустрій" виключно законами України визначаються судоустрій, судочинство та статус суддів.

Як зазначено в пункті 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 14.12.99 року N 10-рп/99 "під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. Конституцією України статус державної мови надано українській мові. Це повністю відповідає державотворчій ролі української нації, що зазначено у преамбулі Конституції України, нації, яка історично проживає на території України, складає абсолютну більшість її населення і дала офіційну назву державі. Публічними сферами, в яких застосовується державна мова, охоплюються насамперед сфери здійснення повноважень органами законодавчої, виконавчої та судової влади, іншими державними органами та органами місцевого самоврядування (мова роботи, актів, діловодства і документації, мова взаємовідносин цих органів тощо). До сфер застосування державної мови можуть бути віднесені також інші сфери, які відповідно до частини п'ятої статті 10 та пункту 4 частини першої статті 92 Конституції України визначаються законами... Таким чином, положення Конституції України зобов'язують застосовувати державну - українську мову як мову офіційного спілкування посадових і службових осіб при виконанні ними службових обов'язків, в роботі і в діловодстві тощо органів державної влади, представницького та інших органів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, а також у навчальному процесі в державних і комунальних навчальних закладах України".

Положення частини першої статті 10 Конституції України, за яким "державною мовою в Україні є українська мова", треба розуміти так, що українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування, а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята статті 10 Конституції України).

Офіційне застосування державної мови, зокрема, в адміністративному судочинстві врегульовано Законом України "Про судоустрій України" (частина перша статті 10), а також ст. 15 КАС України. Державною мовою здійснюється ведення судового процесу, складання судових документів та інші процесуальні дії і відносини, що встановлюються між судом та іншими суб'єктами на всіх стадіях розгляду і вирішення адміністративних та цивільних справ.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про те, що відповідач як орган влади Автономної Республіки Крим, приймаючи спірну постанову, в частині, що стосується використання російської мови у судочинстві, вийшов за межі наданих йому повноважень, оскільки здійснення судочинства, в тому числі порядок застосування мов у судочинстві, визначається виключно Законом, у зв'язку з чим оскаржувана постанова є такою, що не відповідає ст. 4 Закону України "Про судоустрій", ст. 15 КАС України.

Відповідно до вимог частини 2 статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.

Таким чином, особа має право оскаржити нормативно-правовий акт не лише тоді, коли щодо неї застосовано цей акт, а й на майбутнє - щоб запобігти такому застосуванню, але за умови, що така особа є суб'єктом відповідних правовідносин.

У пункті 21 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 6 березня 2008 року N 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень КАС України під час розгляду адміністративних справ" також зазначено, що за правилами частини 2 статті 171 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи - суб'єкти правовідносин, у яких буде застосовано цей акт. Тобто, особа (позивач) повинна довести факт застосування до нього оскаржуваного акта або через те, що він є суб'єктом відповідних відносин, на які поширюється дія цього акта.

Приписи зазначеної частини можуть бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог, якщо суд встановить, що оскаржуваний акт до особи не застосувався і вона не перебуває у відносинах, до яких цей акт може бути застосовано. У такому разі суд не повинен проводити перевірку нормативно-правового акта на предмет його протиправності (законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили).

Ураховуючи викладене, а також той факт, що позивач не довів факт застосування до нього оскаржуваного нормативно-правового акта або те, що він є суб'єктом відповідних правовідносин, на які поширює дію цей акт, суд першої інстанції правомірно відмовив позивачу у задоволенні решти позовних вимог.

Вивчивши наявні докази в їх сукупності, судова колегія дійшла до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, підстав для їх задоволення судовою колегією не вбачається.

Керуючись ст. 195; ст. 196; п. 1 ч. 1 ст. 198; ст. 200; п. 1 ч. 1 ст. 205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ухвалив:

1. Апеляційні скарги К. В. М. та Верховної Ради Автономної Республіки Крим - залишити без задоволення.

2. Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (головуючого, судді Тоскіна Г. Л., суддів Трещової О. Р., Москаленко С. А.) від 08.04.2011 у справі N 2а-15731/10/15/0170 за позовом К. В. М. до Верховної Ради Автономної Республіки Крим про визнання незаконними положень Постанови Верховної Ради АРК, визнання неправомірною бездіяльність та спонукання до виконання певних дій - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України у порядку та в строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 3 жовтня 2011 р.